Час минає, безжально стираючи всі кордони між спогадами та мріями… Ще зовсім недавно ми були маленькими дітьми, наївними і безтурботними. Але саме школа нас готувала до справжнього життя, де немає жодних ілюзій. Саме в школі нас, як рідних, прийняли вчителі, навчили мислити, уявляти, міркувати. Потужний поштовх до знань вивів нас на нову орбіту. Тепер ми подорослішали, проте рідну школу не повинні забувати. Школа – шлях у майбутнє. Майбутнє інтригує. Кожен хотів би знати, що буде з ним далі. Але життя – це загадка, це гра, це мотивація. Людина від природи є істотою, якій все цікаво. Проте знати все неможливо, та хто з нас ідеальний? Потрібно мати мету, бо у кожного з нас є певне призначення. Звісно, що без труднощів людина нічого б не змогла навчитися, потопала б у лінощах. Своє майбутнє я бачу щасливим, принаймні мені б так хотілося. Яка б людина не була, а її серце прагне доброти і щастя, незважаючи ні на що. Щоб реалізуватися як особистість, необхідно багато працювати, любити світ і саме життя.
Минуле… Нам лише по шістнадцять років, а здається, що живемо вже так довго. Це завдяки спогадам. Я пам’ятаю кожну мить свого життя; кожну хвилину варто цінувати, бо вона вже ніколи не повториться. Я завдячую своїми успіхами вчителям, бо саме вони допомагали, наставляли, розуміли, навчали. Велика шана їм і низький уклін, що терпіли нас, якими б ми не були.
Сьогодення апелює до майбутнього, хоча нерозривно пов’язане з минулим. У 10 класі мені було цікаво і захопливо. Я дізналась багато нового і уже маю життєву мету. Отож не бійтесь труднощів, будьте впевнені в собі, дослухайтесь до порад старших, але вибір робіть самі.
Івасишина Марія, 27.05.2014
